1.3. Розвиток соціальної сфери України в перехідний період

 

Високий рівень соціального розвитку цілком залежить від стану розвитку соціальної інфраструктури, темпів зростання обсягів і структури виробництва ВСП і НД, а також від відповідної політики держави. До таких критеріїв високого рівня соціального розвитку мож­на віднести: достатній для нормального життя рівень реальних доходів; доступність охорони здоров’я, освіти, культури; можливість вирішення житлової проблеми; змістовне проведення вільного часу; прожитковий рівень пенсій, стипендій; чітке функціонування комунальної сфери; високий рівень матеріальної бази соціальної інфраструктури та її територіальне розміщення.

Розвиток соціальної сфери має розглядатися не лише як основ-ний інструмент підвищення добробуту населення, а також як важливий чинник прискорення економічного прогресу, стимулювання нагромаджень та розширення внутрішнього ринку, підвищення продуктивності праці. Економічна та соціальна сфера тісно пов’язані між собою і тому важелі їх розвитку мають бути органічно узгодженими.

Україна має потужний природно-ресурсний потенціал. Однак упродовж п’ятнадцяти років незалежності свої величезні можливос­ті держава використовувала незадовільно. Здійснювані економічні перетворення тільки поглиблювали кризу, яка розпочалася ще за часів Союзу, в промисловості й фінансовій сфері, погіршились умови праці й життя більшості населення. У цій ситуації постало завдання пошуку такого шляху розвитку, який сприяв би формуванню передумов для стабільного зростання ВВП, збільшення на цій основі доходів державного бюджету. Щоб подолати негативні наслідки, потрібна активна інвестиційно-інноваційна політика, націлена на стійкий розвиток виробництва і посилення соціальної спрямованості економічної системи.

Сьогодні в Україні, у зв’язку з низьким рівнем доходів населення, відбувається реформування соціальної сфери.

За інтегрованим індексом людського розвитку – це довголіття (очікувана тривалість життя при народженні), знання (освіченість дорослих і середня кількість років навчання) і доходи (ВВП у доларах на душу населення) у 1995 р. Україна посідала 102 місце в світі, тоді як у 1992 р. перебувала на 45 місці. Перше місце посідала в 1995 р. Канада.У 2000 р. ситуація була не набагато кращою – Україна займала 80 місце.

Українські вчені-соціологи, економісти твердять, що якість людсь-кого потенціалу буде головною перешкодою в економічному розвитку.

України у довгостроковому періоді, оскільки інвестиції в людський капітал сьогодні мізерні.

З таблиці 2.5 видно, що у 1990 році видатки на освіту, охорону здоров’я і соціальне забезпечення перевищували виробничі інвестиції (капіталовкладення) більше ніж утричі.

 

Таблиця 2.5 – Співвідношення інвестицій у людину і виробничих інвестицій 

     у США (соціальні видатки у % до виробничих інвестицій)

Сфера	1970	1980	1985	1990
Освіта	50	42	45	55
Охорона здоров’я	54	63	76	101
Соціальне забезпечення	90	107	123	162
Всього	194	212	244	318

 

Який же обсяг вкладень у людський капітал в Україні? Витрати на освіту в 1996 році складали 5 % ВВП, а у 2000 році – 4 %, в 2003 р. – 5,8 %, в 2004 – 4,6 %; 2005 – 4,9 %, замість 10 %.

В Україні ж тільки в 2000–2005 рр. у соціальній сфері намітилися позитивні зрушення: повністю погашено накопичену за попередні роки заборгованість з пенсій частково з виплат заробітної плати. Почали зростати реальні доходи населення, у т.ч. заробітна плата, намітилася тенденція зростання зайнятості.

Але, не зважаючи на загальне зростання реальних доходів, заробітної плати та пенсій, триває поглиблення диференціації доходів населення.

За даними Державної податкової служби України у 2002 р. налічувалося 170 громадян, що задекларували свій рівень річних доходів понад 1 млн грн. Про низький рівень життя населення свідчить структура сукупних витрат домогосподарств, де частка витрат на харчування у 2005 р. становила ≈47 %. Через низьку купівельну спроможність для переважної більшості домогосподарств товари домашнього побуту та культурного призначення залишаються недоступними. Щоб змінити цю ситуацію необхідна глибока соціальна переорієнтація економіки, рішуче подолання її тінізації, активне запровадження соціально орієнтованої ринкової економіки.

Високі темпи приросту у 2005 р. номінальної та реальної заробітної плати (35,9 % та 19,2 % відповідно) справили відчутний вплив на рівень добробуту працівників. Середня заробітна плата 1-го штатного працівника за грудень 2005 року становила 787 грн (прожитковий мінімум становив 453 грн).

Але згідно зі світовими стандартами, середня заробітна плата має бути вищою за прожитковий мінімум у 2–3 рази, тобто мала б становити в Україні 1500–1700 грн. Отже, вартість робочої сили в Україні надто низька порівняно з розвиненими країнами світу, одна година робочого часу у нас коштує 1 дол., у той час як у Німеччині – 25 дол., у Японії та США 16 дол., у Франції 15,5 дол., у Південній Кореї 7,5 дол. Причина – механічне збільшення ЗП, тоді як треба оптимізувати струк-туру та розміри виробничих витрат, удосконалювати систему оподаткування, ціноутворення, інвестування та політику зайнятості.

 

Таблиця 2.6 – Середньомісячна заробітна плата працівників

Показник	Рік
	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Номінальна зарплата грн	153,49	177,52	230,13	311,08	376	462	579,5	787
Номінальна до відповідного періоду попереднього року (%)	107,2	115,7	129,6	135,2	121,0	122,8	125,4	135,9
Реальна до відповідного пе-ріоду попереднього року (%)	96,2	91,1	99,1	119,3	118,2	115,2	124,1	119,2

 

Відчутне зростання номінальної заробітної плати (табл. 2.6) сприя-ло збільшенню надходжень до Пенсійного фонду, що сприяло значному підвищенню пенсій. У зв’язку з цим, уряд планує провести пенсійну реформу, яка спрямована на створення рівних можливостей для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності, усунення диспропорцій у розмірах пенсій:

- мінімальна трудова пенсія за віком та наявністю необхідного стажу роботи встановлюватиметься відповідно до рівня прожит-кового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

- буде забезпечено соціальний захист громадян України, які працюють за кордоном у разі настання страхового випадку;

- гнучка податкова політика держави стимулюватиме роботодавців та працюючих громадян на добровільне здійснення додаткових заощаджень у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- створення накопичувальної системи пенсійного страхування захистить пенсійні виплати від впливу демографічних факторів та забезпечить поступове підвищення пенсійних виплат.

В аграрному секторі економіки проблема поліпшення умов життя та демографічна ситуація залишаються гострими. У період 1996–2005 років кількість померлих у 2,5 рази перевищує кількість народжених. На початку 2001 року 48 % сільського населення проживали в умовах з низьким благоустроєм житла. У багатьох селах відсутні дороги з твердим покриттям, немає транспортного зв’язку.

Погіршилося загальне забезпечення сіл об’єктами соціально-культурної сфери, забезпеченість лікарнями становить 2,8 %, дитячими закладами 29,3 %, загальноосвітніми школами 51 %, але їх будівництво профінансоване лише на 16 %. Середня заробітна плата становить 310 грн, або 45 % до середньої ЗП по економіці України.

Уряд має опрацювати довгострокову (на 2004–2015 рр.) прог­раму розвитку соціальної інфраструктури на селі, приступити до її реалізації: забезпечення захисту майнових прав сільського населення, насамперед прав приватної власності на землю та будівлі, споруди, техніку, худобу, прискорити організацію сільськогосподарських сервіс­них кооперативів і таке інше.

Кількість безробітних громадян, які перебували на обліку в дер-жавній службі зайнятості, зменшилась в 2005 році на 16 % по відношенню до 2004 року. У 2005 році навантаження на одну вакансію змен­шилось на одну особу і становить 5 чол. на місце. У таблиці 2.7 відображена динаміка зайнятості населення України (1995–2005 рр.)

 

Таблиця 2.7 – Динаміка зайнятості населення України (1995-2005 рр.)

Показник	Рік
	1995	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Кількість зареєстрованих безробітних (за методологією МОП), тис. осіб	1437,0	2655,8	2455,0	2140,7	2008,0	1906,7	1600,8
Рівень безробіття (% до кількості працездатного населення у праце-здатному віці за методом МОП)	…	11,6	10,9	9,6	9,1	8,6	7,2

 

Найвищий рівень безробіття в Рівненській, Тернопільській, Житомирській, Волинській, Івано-Франківській, Вінницькій та Львівсь-кій областях. У пропозиції робочої сили переважають люди з вищою та професійно-технічною освітою.

Зростання обсягів виробництва у 2000–2006 роках відбувалося без істотного збільшення попиту на робочу силу.

Для покращення ситуації на ринку праці Кабінет Міністрів та органи виконавчої влади на місцях мають забезпечити:

- опрацювання та реалізацію регіональних програм сприяння зайнятості населення;

- зменшення середньої тривалості зареєстрованого безробіття не менш як на 1 місяць;

- залучення до громадських робіт не менше як 300 тис. незайнятих та безробітних громадян;

- збільшення розміру мінімальної допомоги у зв’язку з безробіттям;

- для підвищення конкурентоспроможності безробітних на рин-ку праці вдосконалити систему їх професійної підготовки та перепідготовки.

Особливої уваги потребує вирішення проблем зайнятості сільського населення. Державна політика зайнятості в сільській місцевості передбачає такі основні напрями:

- стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі та з використанням сучасних індустріальних технологій;

- диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей АПК, соціальної сфери;

- законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі; права членів домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у тому числі допомогу по безробіттю.

У житловій політиці уряд має забезпечити:

- проведення взаємопов’язаних законодавчих та інституційних реформ, які б забезпечили реалізацію конституційного права усіх категорій громадян на доступне і гідне житло;

- уведення в експлуатацію за рахунок усіх джерел фінансування 8,7 млн м2 житла, у тому числі за рахунок реконструкції та капітального ремонту наявного житлового фонду;

- розширення фінансової підтримки центральними та місцевими органами виконавчої влади довгострокового кредитування будів­ництва житла для молодих сімей та сільських забудовників за програмою “Власний дім”;

- стабілізацію цін і тарифів на житлово-комунальні послуги через зменшення норм споживання, запровадження приладів обліку.

У таблиці 2.8 представлені обсяги введення в експлуатацію житла, з чого видно, що житлове будівництво поступово зростає і це зростання в основному забезпечується за рахунок збільшення масштабів будівництва забудовникам и приватної форми власності.

 

Таблиця 2.8 – Житлове будівництво

 

Найбільш гострою соціальною проблемою в Україні є незадовільний стан системи охорони здоров’я. Уряд проводить послідовну політику щодо зміцнення системи охорони здоров’я. У 2000–2003 роках спостерігалося зниження первинної захворюваності населення, що пов’язано з деяким поліпшенням у сфері охорони здоров’я, зокрема зі збільшенням бюджетного фінансування галузі, обсягів надання амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги. Однак рівень захворюваності населення як і в цілому ситуація в галузі залишаються критичними. Так, за даними 2005 року лише 47,6 % населення вважаються умовно здоровими, решта потребують системного лікування. Витрати на охорону здоров’я на одного жителя України: Україна посідає 111 міс-це із 191 країни і 8 місце серед країн СНД.

Основними причинами такого стану є недостатність фінансових ресурсів, недостатнє медикаментозне забезпечення охорони здоров’я, нераціональна організація системи надання медичної допомоги, неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя (нераціональне харчування, забрудненість довкілля, поширеність куріння, зловживання алкоголем).

Уряд та Верховна Рада намітили стратегічні пріоритети рефор-ми системи охорони здоров’я:

- забезпечення доступності якісної медичної допомоги;

- створення правових, економічних та організаційних умов надання медичних послуг;

- запобігання захворюванням, особливо СНІДу та туберкульозу;

- активна пропаганда здорового способу життя;

- завершити перехід до систем обов’язкового медико-соціаль­ного страхування;

- створити систему гарантування якості вітчизняного вироб­ництва ліків.

Що стосується культури і мистецтва, то ці галузі завжди фінансувались за залишковим принципом.

У зв’язку з низькими реальними доходами населення різко впав рівень передплати газет і журналів, відвідувань культурно-мис­тецьких закладів, що теж вплинуло на їх фінансове становище. Але існує безперечна істина: рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку освіти, культури і медицини в цьому суспільстві.

Уряд і ВР працюють і будуть працювати над підвищенням культури у розбудові громадянського суспільства.

Протягом 1991–1999 рр. витрати на освіту в Україні зменшилися у 2,9 рази. Зменшення фінансування (4,6 % ВВП) призвело до скорочення кількості студентів, охоплених державною освітою та погіршення забезпеченості навчального процесу.

На сьогоднішній день індекс освіти в Україні перевищує серед-ньосвітовий (0,73). Кількість осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах України (на 10 тис. населення): в 2000/01 році – 285; в 2001/02 – 316; 2002/03 – 352; 2003/04 – 387; 2004/05 – 429; 2005/06 –470. Проте через відсутність попиту на ринку інтелектуальної праці наша країна може ці позиції швидко втратити. Вже зараз проявляються негативні наслідки цього явища – зниження частки молоді з повною середньою освітою.

У 1985 р. серед випускників середніх шкіл повну середню освіту мали 45, 5 %, а у 1998 р. – 36,0 %. Для порівняння: у США понад 85 % населення віком 25–29 років має повну середню освіту, а в Японії – 95 %.

У зв’язку з високою платою за навчання різко погіршилась якість контингенту вузів. Це зумовлює якість еліти, кадрів для бізнесу і держуправління. Що ж стосується витрат на освіту на душу населення, то ось такі статистичні дані: у США – 2057 дол., Німеччині – 859 дол., Франції – 1216 дол., Росії – 151 дол., Білорусії – 176 дол., Румунії – 134 дол., Чехії – 331 дол., Туреччині – 266 дол., Україні – 83 дол.

У процесі світової технологічної конкуренції розвинені країни і надалі будуть збільшувати витрати на освіту, в Україні ж за ймовірним прогнозом цей показник в 2007 р. може становити тільки 100 дол.

Виходячи з цього Україні треба розв’язати два стратегічні зав-дання:

1. Яким чином при відставанні за рівнем ВВП на душу населення від розвинених країн у 9–12 разів утримати і забезпечити розвиток освіти як основного елемента людського капіталу.

2. Як при великій різниці між індексом України за величиною ВВП на душу населення та індексом освіти зменшити відтік за кордон найбільш освіченої і мобільної робочої сили.

За оцінками економістів при коефіцієнті чистої міграції мінус 1,6 лише у 1998 р. національне багатство України зменшилося приб­лизно на 16 млрд дол. (без урахування пов’язаних з еміграцією витрат ноу-хау). Щоб запобігти негативним тенденціям розвитку між потребами і можливостями фінансування витрат на освіту в Україні необхідно Кабінету Міністрів і ВР здійснити такі заходи:

- збільшити до 2007 р. бюджетні витрати на освіту в роз-рахунку на душу населення принаймні вдвічі. Джерело фінансування – приріст доходів бюджету від зменшення частки тіньової економіки;

- розробити програму (терміново) найефективнішого вико-ристання бюджетних коштів на освіту з акцентуацією на поліпшення викладання природничих наук (фактор конкурентоспроможності економіки і людини на ринку праці в ХХІ ст.);

- розробити довгострокову програму підготовки фахівців вищої кваліфікації в Україні (у т.ч. за рахунок бюджетних коштів), по-в’язаною зі стратегією розвитку економіки та суспільства;

- частково замінити в освіті неринкові послуги ринковими, ввести положення про повернення особою, що виїжджає з держави, коштів, витрачених на її освіту;

- стимулювати розвиток платної освіти;

- широко запроваджувати державні та приватні кредити на отримання освіти;

- підвищувати якості освіти (в першу чергу середньої), бо вона є найбільш важливою галуззю довгострокового капіталовкладення;

- розв’язати проблему сільської школи.

Прогрес людства на сучасному етапі визначається, головним чином, рівнем людського потенціалу, його розвитку, захисту інтелектуаль­ної власності, глибиною інтеграції науки та освіти. За всіма цими параметрами Україна має досить потужний потенціал, і використовувати його треба якомога повніше й ефективніше з максимальною віддачею.

Сучасний стан України характеризується намаганням пристосуватись до нової економіки ЄС, а також стати її асоційованим членом. У системі зовнішньоекономічних пріоритетів України особливе місце займає співробітництво з країнами ЄС, що відкриває багато перспектив у майбутньому. Питання вступу до ЄС досі залишається відкритим, оскільки багато чого треба змінити. Інтеграційні процеси нашої країни гальмують не лише економічне та політичне становище, а також соціальна сфера.

ЄС затвердив певні стандарти та правила згідно з принципами нової економіки ЄС, а також тим державам, які в майбутньому планують ними стати.

Уряд і Верховна Рада працюють над вирішенням проблем у соціальній сфері з метою забезпечення гідного рівня життя українського народу, утвердження середнього класу як основи політичної стабільності та демократизації суспільства, що дасть можливість стати Україні повноправним асоційованим членом, про що сказано у Посланні Президента України до Верховної Ради: “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002–2011 рр.”, у Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004–2015 рр, у проекті Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2007–2011 рр.